Історія медоваріння в Україні

Мед, питний мед, був можливо, першим, або одним із перших спиртних напоїв, виготовлених коли-небудь людиною. Час, коли це сталося вперше губиться в глибині навіть не століть — тися­чоліть.

І в Україні виготовлення і вживання медових напоїв відомо з давніх-давен. Медові напої широко вживалися також в державах, які існували на території України — в Русі, в Скіфії.

Згадки про медові напої часто зустрічаються в літописах, би­линах, піснях, думах, прислів'ях. Це однозначно вказує на значне поширення медових спиртних напоїв в минулі епохи.

Аналіз вживання меду в Україні-Русі показує, що питний мед був не просто напоєм, не просто стравою — він виконував важли­ву соціальну функцію. Мед варили і вживали на свята, готували і вживали мед, як правило спільно, громадою — отже мед був сакральним, ритуальним і обрядовим напоєм. Звичай вживати мед громадою існував ще з дохристиянських часів. Вживання меду стосувалося вшанування богів, культу предків, було приу­рочене до певних дат, свят, початку певних сільськогосподарсь­ких робіт, тощо.

Незважаючи на значне поширення медових напоїв на Русі, вважати питний мед українським національним напоєм навряд чи можливою. Спиртні медові напої були також широко поши­рені в інших країнах древнього світу по території сучасної Євро­пи: в Англії, Німеччині, Литві, Польщі, Скандинавії (частково). Що цікаво, питні меди набули поширення саме на території су­часних північних країн Європи. На півдні Європи медових на­поїв не було зовсім, або виготовлялося їх дуже мало, або вони не мали такого значення, як на півночі Європи. Це стосується зокре­ма таких країн, як Італія, Іспанія, Греція, Франція. Країни антич­ного світу — Греція, Рим не мали значного поширення медо­варіння, хоча мед у виноградному виноробстві тут застосовував­ся досить широко. У південних народів не було поширеним медо­варіння у звичному для нас смислі, але греки і римляни добавля­ли мед у виноградне вино з метою покращення смаку останнього.

Грекам було відомо, що міцні сорти виноградного вина добавкою меду розріджуються, а їх кислий смак — пом^’якшується.

Навіть поверхове вивчення джерел тієї епохи свідчить, що ме­дові напої займали якесь особливе, навіть унікальне місце в житті древньої України. Наприклад, про це свідчать згадки купців, істо­риків, які бували на території України і залишили письмові згад­ки про неї. В цих джерелах часто згадується про значне поширен­ня напоїв з меду, про те, як напої з меду вражали іноземців і своєю кількістю, і своєю якістю.

Сербінов І. (1913), який пропагував відродження медоваріння, як прибуткової галузі бджільництва, писав: "Техніка старовинно­го медоваріння у всій його стрункій повноті загубилася, але те, іцо вона була грандіозна і самобутня, за це говорить народна пам^’ять, народні прикмети, загадки, легенди, билини".

В літературі і історіографії досить поширена думка про значну роль медових напоїв в епоху Русі. І це вірно. Але невірно вважа­ти, що медоваріння на території України виникло чи зародилося в епоху Русі. Нехай і скупі історичні свідчення підтверджують це. Ймовірно медоваріння виникло в інші часи і при інших історич­них обставинах.

За однією з грецьких легенд бджіл вперше приручив Бахус — бог вина, що може опосередковано свідчити про зв^’язок меду з вином чи з хмільними напоями.

Чимало історичних свідчень вказують на те, що медоваріння було дуже розвинене в скіфів. Скіфська держава існувала на те­риторії України в античні часи близько 1000 років, до речі, це в два рази довше, ніж Русь — держава київських князів. Пріск Панійський, дипломат, посланник візантійського імператора до керівника готів Аттіли, відвідав Скіфію в 5-му столітті нашої ери, в кінці історії скіфської держави, коли скіфів тільки що завоюва­ли готи. В своїй книзі "Готська історія" Пріск описав культуру і побут скіфів, зокрема він звернув увагу на хмільний напій, який вживали скіфи. Він пише, що скіфи пили, так званий "тесіоз", так само, як ромеї (римляни) вино. Із його записів зрозуміло, що скіфи меду пили досить багато і був цей напій очевидно високої якості, раз він сподобався знатному римлянину. Стає також зро­зумілим, що римляни очевидно такого напою не знали, оскільки в латині не було навіть терміну для назви такого напою (Пріск пише так званий "medos”, термін в латині можливо виник на ос­нові книги Пріска). Нам відомо, що Скіфію відвідував і Геродот, батько історії, грецький історик у 5-му столітті до нашої ери тоб­то на початку історії скіфської держави, тобто приблизно на 1000 років раніше, ніж це зробив Пріск Панійський. Але Геродот, теж описавши історію, культуру і побут скіфів, нічого не пише про ме­доваріння скіфів. Так, Геродот писав про те, що "в місцевості за Істром (Дунаєм) надзвичайно багато бджіл, так, що через них не можна пройти". Очевидно в часи Геродота, скіфи не мали такого розвитку медоваріння, як на початку нашої ери. Ця обставина побічно може свідчити про те, що медоваріння на землі України зародилося між 5 століттям до нашої ери і початком нашої ери. Більш точних історичних вказівок щодо зародження медоваріння на теренах України ми не маємо. '

Але дуже багато про поширення медоваріння в античному світі ми можемо дізнатися досліджуючи термінологію, що відно­ситься до галузі медоваріння у мовах різних народів.

Ось яку картину дає нам філологічне дослідження терміну — мед (мед, як напій). Дивись таблицю 1.

Аналізуючи таблицю, зі здивуванням ми відмічаємо, що в мо­вах більшості європейських народів, слово "мед" однакове, що стосується його значення, як спиртного напою. Коли і звідки по­ширився цей термін по Європі. Ми можемо висловити обережне припущення, що цей термін родом з України, а поширився він в епоху переселення народів, тобто не пізніше кінця 5-го століття нашої ери. Які в нас є підстави так вважати. Як пише Пріск термін мед ("medus") в смислі назви напою існував у скіфів вже в 5-му столітті. Зрозуміло він існував і раніше, ніж це описав Пріск. В українській мові термін мед означає одночасно і продукт харчування і спиртний напій на його основі — це може свідчити, якщо і не про виникнення самого напою, його технології на на­ших землях, то принаймні, самої назви. Показовим є той момент, що не у всіх європейських мовах є термін "мед" — який означає хмільний напій на основі меду. Наприклад, в іспанській, італійській, шведській, датській мовах його немає. Тобто, в назва­них мовах є поняття — медове вино, але виражене воно не словом мед (med). Справа тут ось у чому — ці мови виникли пізніше (це порівняно молоді мови), ніж термін мед поширився Європою. Отже значне поширення медоваріння і поширення терміну мед ми мали до кінця 5-го століття, оскільки термін проник в латинь, а латинська мова після 5-го століття стала мертвою мовою і но­вих термінів засвоювати вже не могла.

В більшості європейських мов термін мед, в смислі продукт харчування має зовсім інше звучання, причому в кожній мові своє власне. Із всього вищесказаного ми можемо обережно припусти­ти, що термін мед поширився Європою саме з України. Втім, це лише гіпотеза. Із сказаного ми можемо зробити висновок, що ме­доваріння було помітним явищем європейської культури на межі переходу від античності до середньовіччя. Морзе нарахував до 30 назв і термінів, якими називали хмільні напої на основі меду в мо­вах народів центральної і північної Європи. Він також погод­жується, що термін "мед" була найбільш загальна і міжнародна назва хмільних напоїв на основі, власне меду в тогочасному світі.

Отже, можемо констатувати, що мед варили повсюди в Європі, і стверджувати що медоваріння виникло саме в Україні в нас не­має ніяких підстав. Чому ж тоді термін "мед" поширився світом саме з України, якщо вірна наша гіпотеза.

Причин цього могло би бути кілька. Причому пояснення цьо­го феномену могло би бути дуже просте. Наприклад таке, в Ук­раїні в древні часи просто було багато меду (що ніхто не ставить під сумнів), значно більше, ніж в інших країнах і тут могло ви­никнути медоваріння в значних обсягах, адже відомо, що медо­варіння виникає там і завжди, якщо на ринку є надлишок меду, або мед на ринку дуже дешевий. Але це надто просте пояснення, щоб бути вичерпним. Поза всяким сумнівом, медові напої поход­женням з України були дуже високої якості, банальністю світ не завоюєш, адже на якість напоїв звернули увагу греки і римляни, а толк в напоях вони знали, відомо, що вина античної Греції і Ри­му славилися в ту пору по всьому світу. Тут доречно звернути увагу і на такі обставини. Білі виноградні вина найкраще вдають­ся по північній межі поширення винограду, чому — невідомо. Є деяка спорідненість медових вин з білими виноградними, за сма­ком, за технологіями. Цілком можливо висока якість медових вин була зумовлена кліматичними, природними, погодними умо­вами давньої України. Певне значення могли мати чистота води, склад ґрунтів, дріжджова мікрофлора місцевості. Не варто вик­лючати і такої можливості, що в давні часи на території України існували дріжджі, які були пристосовані для зброджування тіль­ки медового вина.

Медові напої були єдиними хмільними напоями на території України в ту пору. Горілки ще не було, наша країна була надто хо­лодна, щоб вирощувати виноград, не було тут і виноградних вин, ще не було пива — отже медові вина не знали конкурентів. В ць­ому їх унікальність для нашої землі протягом довгої історії існу­вання медоваріння на території України.

І в словенську добу, медоваріння було поширене на території України. Про ці часи уже значно більше свідчень, як письмових, так і усних. Мед в Русі варили, як колективно, громадами до свят, так і кожен член громади мав право самостійно варити мед. Мед варили всі прошарки суспільства — князі, знать, духовенство, міщани, селяни.

Досить розвиненим було медоваріння і в часи литовсько- польського панування. В ті часи важлива роль в підтримці медо­варіння належала громадським організаціям братствам і монас­тирям. Але мед варили уже з певними обмеженнями, все частіше потрібно було брати дозвіл на варіння меду Тенденції до занепа­ду медоваріння простежуються вже з часів Русі. Але особливо цей процес пришвидшився з часу винайдення горілки, яка част­ково замінила медові напої. Але пояснювати занепад медоваріння лише винайденням горілки було би, на нашу думку не зовсім вірно. Свою роль відіграли загальний занепад бджільництва, можливо зміна мікрофлори, навіть зміна клімату — в часи, коли варили мед на Русі було значно тепліше. Втім, питні меди були кращими спиртними напоями в Україні до кінця 17-го століття. Свого піку занепад медоваріння досяг в 18-му столітті. З тих пір були неодноразові спроби відродити медоваріння. Були і локальні успіхи в цих спробах. Варто згадати, про деяке пожвавлення медо­варіння на початку 20-го століття, та в часи непу — 1924-29-й ро­ки. Але ті соціальні потрясіння, які наступали згодом, так і не да­ли відродити медоваріння повною мірою.